Падають стовпи.
Спи, моя Елладо,
Тобі не звикати –
Знов чужі прийшли,
Ще й свої із хати
Взяли що могли.
Гнати чи
прийняти?
Ви або вони?
Як садила мати
Діток у човни?
Ви ж самі убогі,
Давлять пояси.
Топчете дороги
У чужі ліси.
«Тягнете до низу»
Проклинають вас.
Хочете повстати?
Видно, ще не час.
Знов зберуться
троє
(Четверо, чи
п’ять?)
Будуть ворожити,
Як вам виживать.
А тим часом в
морі
Грає Посейдон.
Потай вам готує
Ще страшніший сон.
Сині-сині хвилі
Звістку злу
несуть.
І живих, і
мертвих
На пісок кладуть.
Може це нужденні.
Може, сарана.
Їх з своїх
домівок
Вигнала війна.
Не гнівіться
сильно
«Чому знов до
нас?»
Це злодійка доля
Посміялась з вас.
Давні ваші предки,
Точно як вони,
Плили на чужину
У ім’я війни.
А ці – не з
війною.
Цим – аби куди.
Пройдуть
стороною,
Знайдуть кращий
дім.
Спи, моя Елладо,
Заколисуй море.
Дай доплить до
тебе
Тим, у кого горе.
Наталія Скороход.
Комментариев нет:
Отправить комментарий